Щаслива попри все:
як Анна Ліщина відмовилася від закордону й почала створювати іграшки

Дипломований програміст Анна Ліщина впродовж дев'яти років пропрацювала в агентстві нерухомості, а після цього вирішила присвятити своє життя творчості. Сьогодні майстриня успішно займається виробництвом текстильних виробів і притримується думки, що соціальне підприємництво зможе змінити нашу країну на краще.

Анна розповіла нам, наскільки їй важко було звільнитися зі стабільного місця роботи, як проходить процес створення іграшок і що є найголовнішим у її житті. Про це та інше – далі.

1
Від програмування
до текстильних виробів
Створенням іграшок я почала захоплюватися ще в дитинстві. Моя бабуся – швачка, а прадідусь займався виготовленням взуття. Думаю, що любов до творчості передалася мені генетично. Однак, поступово з'являлися нові справи, а мистецтво відходило на другий план.

Закінчила технічний університет за спеціальністю «Системне програмування». Незважаючи на це, жартую, що я не є практикуючим програмістом. Найголовніше, що дала мені освіта, – вміння вчитися та спілкуватися з людьми.
Працювала помічником керівника в агентстві нерухомості. А в 2012 році відбулося моє повернення до творчості. Вирішила подарувати своїй племінниці щось незвичайне і зробила для неї ляльку. Спочатку займалася цим виключно заради цікавості. А згодом дійшла до висновку, що потрібно починати змінювати своє життя. Звільнилася з роботи, вирішила їхати за кордон, але передумала, познайомившись на одному з медіакемпів із Сергієм та Іриною Ткаченками. Надивилася, як вони живуть, і вирішила залишитися. Вони мене тоді надихнули своєю енергією і продовжують над ихати досі. Рада, що сталося саме так.
2
Специфіка творчої роботи
Зараз займаюся створенням текстильних виробів. Йдеться про ляльки, подушки та іграшки. Працюю в різних техніках. Звісно, для роботи мені потрібні ідеї. Я спілкуюся з людьми, які підштовхують мене до створення нових виробів.


Досить багато часу йде на формування образу. Однак, якщо є натхнення, ляльку можна створити всього лише за кілька днів.
На одяг йде більше часу. За наявності натхнення сам процес більше схожий на складання головоломки.

Наразі важко сказати, що саме більше користується попитом. Подушки – доступніші в фінансовому плані, а ляльки вважаються більш індивідуальним товаром. Незважаючи на це, важливо, щоб люди розуміли, що всі вироби створюються в одному екземплярі. Навіть за великого бажання я не зможу зробити ідентичну іграшку.
3
Запорука щасливого життя
Зараз у своїй роботі я бачу лише переваги. Працюю на перспективу. Основний мій ресурс – час. Як відомо, хто володіє часом, той володіє всім. А ще створення текстильних виробів є для мене суто енергетичною справою, яка просто не може набриднути. Коли закінчую виріб, відчуваю радість та ейфорію.

Повністю задоволена своїм життям. Мені подобається те, чим я займаюся. Коли праця приносить радість – це найголовніше. Коли ж один тиждень схожий на інший, це жах. Не варто триматися на одному місці, потрібно постійно розвиватися.

Я не змогла залишитися на стабільній роботі, незважаючи на постійний прибуток. Звички тримають так цупко, як і наркотики. Зламати себе було важко, але мої батьки підтримали моє рішення, за що їм вдячна.
Більш того, найголовніше, коли ти можеш насправді повноцінно жити, а не просто існувати. Усе інше прийде. Потрібно лише докласти до цього часу та зусиль.

Я почала цікавитися соціальним підприємництвом, яке є однією з основних передумов економічного відродження держави. Якщо ми будемо користуватися товарами українського виробництва, ми самі себе піднімемо з колін. Навіщо нам закордонна продукція, якщо ми можемо створити все самостійно. Допомагаючи тим, хто поруч, можна допомогти насамперед собі. Більш того, для мене Україна – країна створення всього. Усі ми вміємо робити щось особливе. Людина може займатися будь-чим, головне – мати мету. Наші руки не знають, що ми не можемо чогось. Усі заборони існують виключно в нашій голові. А поки що потрібно працювати, прийняти себе й насолоджуватися життям.
Made on
Tilda