на каву з депутатом

Краснокутський Олег:
"Інтернатна система руйнує дитячу психіку"

депутат Кіровоградської міської ради, директор Кіровоградського центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді
Сьогодні ми познайомимо вас з Олегом Краснокутським, депутатом Кіровоградської міської ради та директором Центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді.
Наш герой розповів нам про недоліки інтернатної системи виховання, європейську практику та власне бачення вирішення ситуації, що стосується виховання дітей-сиріт.
Чим Ви займаєтеся?
Із 2000-го року не змінював своє місце роботи. Працюю директором міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

У нас дуже багато напрямків діяльності, починаючи від родин, що знаходяться у складних життєвих обставинах (раніше їх називали неблагополучними) і закінчуючи супроводом прийомних сімей. Окрім цього, опікуємося дітьми-сиротами.

У нашому підпорядкуванні знаходиться в Україні перший соціальний гуртожиток для дітей-сиріт. Ми працюємо над створенням центру реабілітації для людей без певного місця проживання. У цілому займаємося усіма справами, що стосуються соціального захисту.
Що можете сказати про інтернатну систему виховання?
Я вважаю, що інтернатна форма виховання дітей вже своє віджила. Неможливо нормально виховувати дитину-сироту в таких умовах, де один вихователь повинен піклуватися про 30-40 дітей. Коли ми відкривали соціальний гуртожиток для дітей-сиріт, вони навіть не знали, як приготувати чай. Думали, що це напій, який продається в пакетованому у вигляді магазинах. А все тому, що вони бачили його лише в склянках у їдальні. Вони не знали, для чого потрібні засоби гігієни. Після відкриття гуртожитку через тиждень я прийшов подивитися, як живеться нашим першим поселенцям. У туалетних кімнатах були зламані кришки на унітазах, тому що діти навіть ними не вміли користуватися.

Впевнений, що прогресивними формами є прийомні родини та дитячі будинки сімейного типу, у рамках яких виховуються сироти на одному рівні з біологічними дітьми батьків-вихователів. За цією формою працює весь світ.

Сьогодні у нас ще залишились пережитки минулого – інтернати. Є різні думки, але я впевнений, що інтернатна система калічить дитячу психіку. Навіть педагоги від Бога не можуть створити умови виховання для дітей, які є традиційними для звичайних сімей. Наприклад, фінансування витрачається на інфраструктуру інтернату (заробітну плату педагогам, оплату енергоносіїв). На дитину безпосередньо іде досить мала частина цих коштів. Якщо одяг купують, то однаковий. Відношення також до всіх однакове. А кожна дитина потребує індивідуального підходу. У кожного є свої нахили, які потрібно розвивати та помічати. Не можна зробити з усіх відмінників. Окрім цього, чи є в інтернатних закладах нормальна організація навчання щодо статевого виховання? Я такого не чув і не бачив. Тобто дитина, виривається коли у місто з сиротинця, хоче спробувати все. У неї немає батьків, які б їй щось могли підказати.
Чи є в інтернатних закладах нормальна організація навчання щодо статевого виховання?
— Олег Краснокутський
Можливо, щоб кожна дитина, від якої відмовилися батьки, виховувалась у прийомній родині?
Тут є дуже багато чинників. Працівники соціальних служб працюють над підбором батьків-вихователів, навчанням та їх подальшим супроводом. На жаль, зараз немає бажання масового забрати дитину в батьківщину, хоча з малюками проблем немає – вони майже всі у сім'ї ях. А від дітей у підлітковому віці люди не дуже хочуть брати.

Я служив у військах спеціального призначення ще тоді СРСР і так вийшло, що побував у Вірменії. Там навіть у радянський період практично не було інтернатів. Люди вважали за честь виховувати дитину своїх загиблих родичів.
Люди побоюються брати дітей з інтернатів через генетику?
Так, бувають і такі випадки. Але ми маємо приклади дітей з неблагополучних сімей, з яких виростали у майбутньому нормальні люди, які потім отримували вищу освіту, які зараз працюють у правоохоронних органах і педагогічній сфері.

Нещодавно до нас звернулася дівчина, яка хоче взяти дитину під опіку своєї сестри загиблої. Вони самі були сиротами. Я був приємно вражений, що ця молода дівчина не допустила, щоб її племінник виховувався у інтернатному закладі. Це похвально. До речі, вона була серед перших вихованців нашого соціального гуртожитку.
Тобто виховання все-таки є вирішальним фактором.
Безумовно. Генетика – це не основне. Найголовніше, щоб до прийомної дитини в сім'ї відносилися як до рідної. У моїй практиці була лише одна ситуація, коли хлопця з прийомної родини довелося повертати до інтернату. Але це був підліток з психічними розладами.
Генетика - це не основне.
— Олег Краснокутський
Чи є сім'ї, які хочуть взяти собі дитину, але з меркантильною метою?
Перш ніж створити прийомну сім'ю чи дитячий будинок сімейного типу, з батьками-вихователями працюють психологи. Якщо ми бачимо, що у родини є меркантильна зацікавленість, ми відмовляємо їй.

Є такі випадки, але їх не можна назвати масовими. За останні роки виникало лише кілька подібних ситуацій.
Ви підтримуєте дітей, які випустилися з інтернату?
Система передбачає, що дитина після виходу з сиротинця може йти навчатися далі (так їх держава буде опікувати до 23-х років). Але є одна проблема. Держава має забезпечувати вихованців інтернатних закладів власним житлом. Але в останнє дитина-сирота отримувала у Кіровограді житло ще в 1993 році. Чому? По-перше, воно не будується. По-друге, немає вторинного житла, яке можна було б використовувати для цього.

Ми намагалися надавати свого часу пропозиції міській раді, щоб це питання вирішити, але воно потребує залучення значних коштів. Тому ми і створили соціальний гуртожиток, щоб діти, які не мають притулку, не йшли грабувати і не поповнювали ряди криміналітету. Там вони мають право проживати після закінчення навчального закладу до 23 років, не сплачуючи за енергоносії. Це дозволяє сиротам накопичувати кошти, щоб в подальшому вони могли забезпечити себе орендованим житлом.
Держава має забезпечувати вихованців інтернатних закладів власним житлом.
— Олег Краснокутський
Працюєте у соціальній службі, а ким хотіли бути у дитинстві?
У мене батько був військовим, тому він хотів, щоб і я став офіцером. А у мене було бажання бути педагогом. Свого часу вступив до педагогічного університету, закінчував історичний факультет. Також маю вищу юридичну освіту. Але моя мрія здійснилася. Я спочатку працював у школі, а після створення системи соціальних служб у 1992 році пішов працювати туди.
Робота не змінила ваш характер?
Нам доводиться постійно бачити людські проблеми. Можливо, нас можна вважати дещо грубими. Але коли інші люди бачать те, з чим зіштовхуємося ми, вони хапаються за голови. А ми до цього звикли. Колектив у мене є фаховим. Вважаю, що психологічна служба у нас дуже потужна.
Кажете, що дуже багато курите. Це якось пов'язано з постійним нервовим навантаженням?
Мабуть, так. Це відволікання. День починається, що хтось телефонує і розповідає про свою проблему, і закінчується так само.
День починається, що хтось телефонує і розповідає про свою проблему, і закінчується так само.
— Олег Краснокутський
Можете щось розповісти про свою родину?
Ми з дружиною з рівних сімей. Наші батьки дружили між собою ще в молодості, тому що служили в одній військовій частині в Німеччині. У мене дружина в плацдармі і народилася. Потім нас на 20 років розкинула доля. Потім ми з моєю дружиною Світланою випадково зустрілися в інституті. А через тиждень подали заяву та одружилися. Наші батьки були щасливі.

Дружина у мене працює касиром в одному з супермаркетів. Живемо разом з моєю мамою та кішкою Єлизаветою.
Яких життєвих принципів стараєтесь дотримуватися?
По-перше, намагаюсь ні на кого не вішати ярликів, тому що кожна людина має право на свою точку зору. По-друге, я не обіцяю, а роблю.
Я не обіцяю, а роблю.
— Олег Краснокутський
А які є плани на майбутнє?
Після розвалу СРСР у нас взагалі не було дієвої системи соціального захисту. Свого часу ми створили перший в Україні притулок для неповнолітніх, соціальний гуртожиток для дітей-сиріт, центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Зараз працюємо над створенням притулку для людей без постійного місця проживання. Поки я ще живий, повинен вирішити це питання. Серед цих безхатченків не всі – покидьки. Вони опинилися на вулиці через важкі життєві обставини. Ще хочу, щоб ми на моєму віці закрили останній сироти ниць. Вважаю, що кожна дитина має виховуватись у сім'ї.
Made on
Tilda