Успішні кропивничани

Керівник військової їдальні Тетяна Бородіна:
"Перший місяць сварила себе за те, що погодилася на таку роботу"

волонтерка та керівник військової їдальні
Тетяна Бородіна тривалий час займалася волонтерством. Але життя склалося так, що їй запропонували стати керівником їдальні військової частини спецпризначенців. Хоча впоратися з новими обов'язками жінці було досить важко, але вона змогла налагодити роботу на відповідному рівні.

Тетяну Бородіну можна назвати абсолютно прямолінійною людиною. Вона зізналася, що ще з самого дитинства намагалася відстоювати справедливість. Деякі люди можуть ображатися на її надмірну відвертість, але волонтерка на це не зважає. Вона впевнена у тому, що говорити правду потрібно в очі, а не зводити наклепи за спиною. А ще вона пише вірші, які поки що ніде не опублікувала.
1
Про цілодобову допомогу
Фактично почала займатися волонтерством у часи Майдану. Збирали допомогу для місцевих і столичних активістів. Коли тільки розпочалися військові дії, дівчата організували групу "Серця матерів Кіровоградщини". Я до них приєдналася, з того часу почалася моя волонтерська робота.

Крім військових, намагаємося надати допомогу хворим дітям.
Якщо терміново потрібні донори, звертаюся до командира нашої військової частини Олександра Трепака, начальника управління обласної поліції Сергія Кондрашенка та керівника патрульної поліції Антона Цюцюри, які поширюють інформацію серед своїх хлопців. Досить часто зв'язуємося з волонтерами з різних регіонів. Один одного кожний раз виручаємо.
Це життя, тому ігнорувати проблеми інших не можна.
— Тетяна Бородіна
2
Про роботу керуючої їдальні
За першою освітою я технолог з приготування їжі, за другою – вчитель української мови та літератури. Як казав мій чоловік, треба ще закінчити медичний коледж для повного щастя.

Коли я почала працювати завідуючою їдальні, одразу почала робити копії накладних. Віддавала їх дівчатам на кухню, щоб вони мали змогу самостійно контролювати процес. Наприклад, якщо вони повинні отримати 12 кілограмів риби, мають самі обов'язково перевірити, чи дійсно у них є така кількість. А далі все залежить від їх совісті та порядності. Тобто я намагаюсь забезпечити працівників необхідними продуктами, натомість вимагаю від них використовувати всі їх до останнього грама. Це потрібно для того, щоб хлопці в повному обсязі отримували і м'ясо, і рибу, і солодощі.

Перший місяць кожного дня сварила себе за те, що погодилася на таку роботу. Постійно повторювала собі: "Таню, здаватися не можна". Було дуже важко і в фізичному, і в моральному плані.

Потрібно було витратити певний час для того, щоб налагодити той графік роботи, який повинен був бути на мою думку. Все доводилося контролювати. З одними необхідно було домовлятися, від інших – відбиватися.
Коли я лише почала працювати, на зміну виходило троє чоловік. Денного кухаря та денного кухонного працівника взагалі не було. Дівчата томилися, не встигали виконувати роботу. Тому я кожного дня ставала на роздачу їжі. У певний період буквально падала з ніг від фізичної навантаженості. Довелось навіть звернутися до дівчат-волонтерок, які спеціально зробили для себе санітарні книжки, щоб у випадку авралу приїхати та допомогти.

Здавалося, що не зможу налагодити роботу. Я перебувала у панічному стані, але намагалася заспокоювати себе. У цьому мені допомагали друзі та члени моєї сім'ї, яким я вдячна за розуміння та довготерпіння. Ми з ними розбирали у буквальному сенсі цього слова кожну проблемну ситуацію і думали, як краще її вирішити. Завдяки цьому вдавалося втримати себе в руках. Дружня психологічна підтримка для кожної людини є важливою. І я дуже вдячна, що доля звела мене з чудовою людиною, керівником волонтерської організації "Серця матерів Кіровоградщини" Інною Колпак, яка завжди допомагає мені в будь-якій ситуації.

Зараз, слава Богу, уже є денний кухар і кухонний працівник. Завдяки цьому з'явилося трохи більше вільного часу. А спочатку доводилося за всім стежити. Наприклад, постійно у приміщенні горіло світло. Я просила дівчат його вимикати. Мені шкода задарма витрачати електроенергію, воду та тепло.
3
Про відвертість та прямолінійність
Була прямолінійною з самого дитинства. Пам'ятаю, як мені моя прабабуся розповідала про часи революції, колективізації, довоєнного та післявоєнного періодів, голодомору. Вона не підтримувала тогочасну владу і, мабуть, моя прямолінійність передалася мені саме від неї.

Я навчилася говорити "ні", якщо це необхідно. Так склалося, що я у школі, технікумі та інституті була старостою. Незважаючи на це, завжди говорила вчителям і викладачам, що вони неправі, якщо це дійсно було так. Пам'ятаєте фразу з фільму "За двома зайцями": "Ваша тітка сказала, що ви – падлюка"? Так і я завжди можу сказати людині в очі те, що я про неї думаю.

На мою прямолінійність люди не ображаються. Хоча, можливо, декому моя відвертість є не дуже приємною.
Свого часу працювала у дитячому садку вихователем. Але мене не влаштовувала диктаторська форма керівництва.

Я одразу ж почала говорити дирекції, що саме мені не подобається. Зрозуміло, що це не викликало особливого захвату. Запитували мене, де я така взялася розумна та язиката. На це я одного разу сказала директору садочка наступне: "Ніколи не ображайтеся на людину, яка говорить вам щось прямо у вічі. Це означає, що вона не буде зводити на вас наклепи за спиною". Після цих слів керівництво почало ставитися до мене зовсім по-іншому.

Не можу сказати, що з таким характером мені дуже легко жити. Є і розумні начальники, і авторитарні. Але я на це не зважаю, я кажу та роблю те, що мені хочеться.
Я завжди можу сказати людині в очі те, що я про неї думаю.
— Тетяна Бородіна
4
Про справедливість
Намагаюся оточувати себе світлими та позитивними людьми. Якщо хтось робить щось таке, що розходиться з моїми поняттями доброти та порядності, завжди прощаю. Але якщо мені допече, просто викреслюю таку людину зі свого життя. Бажаю їй добра та здоров'я, але для мене вона більше існувати не буде.

Ще з дитинства не сприймаю брехні. Можу допустити, що людина боїться спочатку сказати про певні речі, але потім вона, як на мене, обов'язково має попросити за це пробачення. Мене виводять з рівноваги випадки, коли брешуть цілеспрямовано.

І сина, і доньку вчила завжди говорити правду. Пояснювала їм, що не завжди старша людина думає правильно. Якщо ти відчуваєш, що маєш рацію, маєш відстоювати свою правду до кінця.

Я знаю, що мої діти ніколи не будуть ігнорувати хамську поведінку. Так само і я, коли чую, що молоді люди в громадських місцях дозволяють собі використовувати нецензурну лексику, у мене немає страху зробити їм зауваження. У таких ситуаціях я завжди кажу: "Сонце, а хто тебе так навчив?". Людина впадає від такого звернення у ступор. Якщо ж натрапляю на грубіяна, якого навіть слово "сонце" не робить кращим, тоді досить жорстко ставлю його на місце.

Під час Майдану мені багато хто говорив: "Таню, не одягай цю свою помаранчеву курточку". Навіть хлопці з міліції підходили і казали: "Пані Тетяно, не ходіть сама". Я на це завжди відповідала лише одне: "Хай вони мене бояться. Я не збираюся когось лякатися".
Мене виводять з рівноваги випадки, коли брешуть цілеспрямовано.
— Тетяна Бородіна
5
Про важливість бути справжньою людиною
Насамперед усім нам важливо бути людьми. Ми всі маємо людську подобу, але якщо розібратися, деяких навіть тварюками назвати не можна. З усіма ми маємо поводитися так, як хочемо, щоб ставилися до нас. Це найголовніший принцип.
Якщо чиновник поставить себе на місце людини, яка звертається до нього з певною проблемо, а не буде від неї відмахуватися, думаю, що життя налагодиться. Просто потрібно бути людиною, тоді ніде не буде ніяких проблем.
Made on
Tilda