успішні кропивничани

Антон Красов:
«Контрактники стали заручниками особливого періоду»

військовий юрист
Військова юриспруденція в Україні була практично нерозвиненою. Але з настанням війни ситуація вимагала якнайшвидшого вирішення. Так почали з'являтися громадські організації, представники яких спеціалізуються на наданні військовослужбовцям послуг з проблемних юридичних питань. Одна з них діє і на території Кропивницького. Йдеться про ГО «Штаб юридичної допомоги військовим», яку очолює юрист та правозахисник Антон Красов.

Він розповів нам, чому вирішив допомагати бійцям відстоювати свої права, які проблеми військовослужбовців на сьогодні є найпоширенішими та як можна виправити ситуацію.

1
Свідомий вибір професії
Ще зі шкільних років я не сумнівався, що буду юристом. Майже не розглядав інших варіантів, хоча були думки навчатися на перекладача. Але в результаті зупинив свій вибір на юриспруденції.

Це було пов'язано з тим, що мене з самого дитинства непокоїли випадки порушення прав. У трирічному віці навіть міг заступитися за свою бабусю на базарі. Уже тоді я намагався відстоювати справедливість.
Переконаний у тому, що ми маємо поважати права кожної людини. Тільки так всі матимуть змогу почувати себе гідно.

Під час навчання я не працював, але проходив різні практики та брав участь у наукових конференціях. Мені була цікава наукова робота, писав наукові статті, очолював гурток конституційного права в академії. Взагалі планував йти далі в аспірантуру, але склалося по-іншому.
2
Початок роботи та специфіка військової юриспруденції
Практикою почав займатися одразу після закінчення вишу. Працював помічником адвоката в одній із харківських фірм. Займався різними справами, зокрема цивільними та спадковими. Це дало змогу здобути певний досвід. Але через якийсь час керівник фірми вирішив виїхати за кордон. У зв'язку з цим мені довелося повернутися в Кропивницький.

Хотів перепочити, оскільки після вишу одразу влаштувався на роботу. Залишатися тут не планував. Але через два дні після приїзду мені запропонували зайнятися юридичною допомогою військовослужбовців. На той час ця сфера була нерозвиненою. Хоча війна була в повному розпалі, але військових спеціалістів майже не було.

Основна проблематика роботи полягала у тому, що цей напрямок взагалі не був актуальним кілька років тому. Особливих проблем до війни не було. А якщо і були, то вирішувалися вони військовим комісаріатом.

З початком війни Верховна Рада поступово вносила зміни до законодавства, щоб нормативно-правова база хоч якось відповідала потребам часу. Але процес затягувався.
Рівень необізнаності з цих питань і досі залишається високим, а тоді про це взагалі ніхто не думав. Саме тому вирішено було розпочати проект юридичної допомоги військовим. Погодився над ним працювати, оскільки у мене було бажання допомагати військовослужбовцям і бути корисним країні.

Займався військовою юриспруденцією рік, після чого очолив громадську організацію «Штаб юридичної допомоги військовим». Крім цього, я ще є юристом всеукраїнської правозахисної організації «Юридична сотня», яка спеціалізується на юридичній допомозі нашим воїнам. На даний час це серйозна і потужна організація компетентних та небайдужих юристів, які вже кілька років допомагають нашим бійцям. Організація має своє бачення вирішення правових питань військовослужбовців, усі обов'язки її представників чітко розподілені. Є фахівці, які працюють над аналітичними даними та аналізом законопроектів, інші надають консультацію військовим у телефонному режимі, треті складають необхідні документи та забезпечують правовий супровід військових у державних та місцевих органах.
3
Необізнаність як основна проблема військових
Люди звикли вірити словам. Те, що їм кажуть, вони сприймають за чисту монету. У юриспруденції все не так. Я пояснюю військовослужбовцям, що потрібно перечитувати закони, звертатися до першоджерела, а якщо є сумніви, задавати питання юристам, які чітко пояснять вам, на що ви маєте право за законом. Наприклад, на початку 2014-го говорили про те, що перша хвиля мобілізаціїмала тривати 45 днів, хоча в законодавстві це не закріплено ніяким чином. Коли людей мобілізували, їм довелося служити приблизно впродовж року.

Спочатку виникнення подібних нюансів було зрозумілим. Іде війна, потрібно було захищати країну. Але далі законодавець і влада мали б внести зміни у закони. Це не нормально, коли люди не знають, скільки саме вони будуть перебувати на фронті. Те ж саме можу розказати про звільнення контрактників.

Контракти підписувалися до кінця особливого періоду, який було розпочато 18 березня 2014 року.
Спочатку військові думали, що війна не затягнеться надовго.
Люди, які пішли захищати країну ще у 2014 році, досі не знають, коли саме закінчиться термін їх служби. Крім моральних питань, тут порушується велика кількість юридичних аспектів.

Але що дуже цікаво: у нас є категорія військовослужбовців, які підписували строкові контракти ще до війни. Як правило, термін служби тривав від трьох до п'яти років. Але сьогодні їх можна вважати заручниками особливого періоду. Верховна Рада внесла зміни в 2014 році і визнала всі ці контракти такими, які автоматично продовжуються. І хоча ця норма юридично не може розповсюджуватися на старі контракти по факту військовослужбовці продовжують і надалі служити. Звичайно, невирішення цього питання призведе до численних позовів до Міністерства оборони, однозначно будуть позови і до Європейського суду з прав людини. Це лише питання часу. Контракти безстроковими бути не можуть. Це порушення і прав людини, і Конституції, і Цивільного кодексу. Ось чому це питання потрібно унормувати якнайшвидше.
4
Права військових
На початку війни у добровольців виникали проблеми з отриманням статусу учасника бойових дій. Зараз подібних ситуацій майже немає. Якщо ви маєте посвідчення учасника бойових дій, можете претендувати на різні пільги. Процес присвоєння статусу триває близько двох місяців. Для цього документи має подати військова частина, після чого комісія Міністерства оборони призначає військовому статус.

Але на практиці процес затягується. Як правило, командири не поспішають подавати документи. Зумовлено це, окрім суб'єктивних факторів, ще й відсутністю поваги до прав людини, закону та дуже рідкісні випадки відповідальності за порушення прав військовослужбовців. А нема відповідальності, то можна порушувати і надалі. У зв'язку з цим процедура може затягнутися на рік, а то і два. Впродовж цього часу людина залишається без статусу учасника бойових дій, а це значить, що ні сам учасник АТО, ні його родина в цей час користуватися пільгами не можуть.
Хоча військовий може отримати його ще під час служби. Але не всі люди про це знають. Деякі військовослужбовці не мають бажання відстоювати свої права. На це є низка суб'єктивних причин, зокрема мова йде про корупційні дії чиновників та втому від бюрократичних кіл, які змушені проходити військовослужбовці в надії отримати передбачені законом пільги. Але для чого тоді ми сплачуємо державі податки?

Ми допомагаємо військовим з вирішенням різних проблем, інколи навіть і без їх безпосередньої присутності. Допомога надається абсолютно безкоштовно, тому відмовлятися від неї немає сенсу. По-перше, людина, яка захищала країну, на це заслуговує. По-друге, пільги передбачені чинним законодавством. По-третє, якщо ви ігноруєте свої права, ви самостійно дозволяєте недобросовісним чиновникам і надалі безпідставно відмовляти у наданні необхідної документації для отримання статусів і пільг вашим побратимам, які прийдуть за вами.
5
Шляхи виправлення ситуації
Держава має стати своєрідним сервісом. Це не стосується сфер економіки чи безпеки. Йдеться про ситуації надання конкретних послуг чиновниками. Необхідна повна комп'ютеризація реєстрів та перехід на електронний документообіг. Подібна практика застосовується у Грузії Естонії, інших країнах, а чим ми гірші? Потрібно рухатися у цьому напрямі.

Якщо ми будемо просто констатувати, що у нас все погано, ми нічого не змінимо. Скиглити взагалі зараз не час. Тому треба прокидатися і дуже активно працювати над собою. Тільки так можна змінити ситуацію у країні на краще.
А взагалі потрібно брати собі за приклад процеси реформування в інших країнах. Відзначу, що бездумно копіювати їх не можна. При проведенні трансформацій та реформ потрібно враховувати українські реалії з урахуванням різного роду загроз та можливостей. Зараз час дуже стиснутий і перед нами є досвід інших країн. Потрібно просто цим користуватися та брати від кожної країни краще. Але водночас потрібно ще й розвивати державу самостійно, відчуваючи її дух та ті процеси, які є близькими для українського соціуму, впроваджуючи нові соціальні інновації для себе і світу. Це наш єдиний шанс вижити у новому, такому швидкому та конкурентному світі, який твориться на наших очах.
Made on
Tilda