Театральні вистави
"Моїй мамі 100 років":
комедія про жінок і епохальне бажання бути коханою
Катерина Ободовська
Вистава «Моїй мамі 100 років» за твором Мішель Лоранс в інтерпретації акторського складу театру ім. М. Кропивницького триває всього півтори години. Незважаючи на досить короткий час, акторкам вдалося в деталях продемонструвати глядачам історію однієї французької родини, у якій живуть самі жінки.

Невимушена акторська гра та вдалий музичний супровід заворожують з перших секунд вистави. Але куди ж без інтриги? Чи вдасться відсвяткувати День народження головній героїні та які несподіванки чекають її цього дня?

Напівтемрява. На сцені з'являється жінка в окулярах, гладко зачесаним волоссям та білосніжному фартуху. Звати її Марель (Євгенія Миронович). Зовнішній вигляд героїні одразу зрадливо видає її основну рису характеру – надзвичайну старанність, яка простежується у кожному її русі.

- Ніна, Ніна, це ти? Ну, де ти тут застрягла? Це не дуже ввічливо з твого боку в такий день, як сьогодні, все звалити на мої плечі, - буркотить Марель до своєї доньки.
Ніна (Надія Мартовська) – повна протилежність своїй матері. Одягнута вона в джинси, курточку та чорну кофтинку з блискітками. Хоча героїні стоять поряд, але їх світогляди та образи такі різні, що здається між ними простяглася прірва у цілу епоху.

Дія відбувається на одній із паризьких вулиць під назвою Глухий кут майбутнього, що біля цвинтаря. Чому ж так турбується Марель і для чого з нетерпінням чекала на повернення доньки? Усе досить просто і незвично водночас. Саме сьогодні матері Марель на ім'я Габріель (Тамара Лаптєва) (для найближчих вона – Малу) виповнюється 100 років.

Актриси починають метушливо прикрашати кімнату раритетними речами, які Ніна з нагоди свята позичила у подруги. Непомітно на сцені на інвалідному візку з'являється винуватиця свята. Її зовнішній вигляд одразу привертає до себе увагу. Дивна сіра мантія, а на голові – шапочка. Роки можуть забрати красу, але не харизму. Хоча близькі вважають Малу несповна розуму, але вона досить жвава як на свій поважний вік. Більш того, свій День народження вона хоче відсвяткувати в компанії колишніх кавалерів, а їх у неї було чимало.

Чується дзвінок у двері. Габріель поспішає сховатися за лаштунками, адже потрібно встигнути навести красу. Але сподівання жінки не виправдалися. На сцені з'являється її правнучка Фостін (Дарія Ярошенко). Дівчина з довгим яскраво рудим волоссям та «котячими» очима не має великого бажання брати участь у підготовці до свята. Аж тут зал пронизує гучна телефонна трель. Ніна чимдуж поспішає до телефону, адже з нею хоче поговорити її коханець, який на кільканадцять років молодший, ніж вона.

Ніде правди діти, Малу, Ніна та Фостін – копії одна одної, але з поправкою на вік. Кожна з них користується увагою чоловіків, на відміну від Марель, до якої з самого дитинства причепилося клеймо старанної та правильної доньки своєї красуні-матері. Не випадково у пам'яті виринає назва вулиці – Глухий кут майбутнього. Це досить символічно, адже жінки цього сімейства, хоч і мали коханців, але щасливими дружинами стати так і не спромоглися.
Малу періодично просить правнучку ввімкнути музику з грамофонних пластинок часів її молодості. Сьогодні їй хочеться свята. І про це «кричить» її зовнішній вигляд. Навіть у 100 років жінка має бажання одягнути вишукане вечірнє вбрання, адже справжній жіночності немає ніяких термінів придатності.
Камерна атмосфера малої зали театру зачаровує. Актриси знаходяться до глядачів буквально на відстані простягнутої руки. У кожної з героїнь своя життєва історія, але лише одне прагнення. Йдеться про бажання бути коханою. І вік тут зовсім ні до чого.
Необхідно відзначити про відкрите закінчення сюжетної лінії. Кожний глядач має змогу сам визначитися, що ж саме сталося з Малу у день її сторіччя. Гості до іменинниці так і не завітали.
Made on
Tilda