Воля до перемоги:
як Євген Скирда виховує чемпіонів

Нещодавно Євген Скирда разом зі своїми вихованцями повернуся з чемпіонату Європи з джиу-джитсу, який проходив у Португалії. У результаті Ярослав Блажко здобув золото, а Роман Непота – срібло. Незважаючи на це, Євген Скирда залишився незадоволеним роботою спортсменів. На його думку, відпрацювати вони могли набагато краще.

Євген розповів нам, чому практично ніколи не хвалить своїх спортсменів, джицерів із якої країни вважає одними з найкращих та які плани має на найближче майбутнє. Про це та інше – читайте далі.
1
Інтенсивність виступів
До останніх змагань (міжнародного чемпіонату з джиу-джитсу в Парижі та всеукраїнського чемпіонату) я особисто ставився як до одних із етапів підготовки до чемпіонату Європи, який проходив у Португалії. Ярослав Блажко та Роман Непота просто тренувалися у повноцінному режимі й практично не відпочивали. Звичайно, усі тренери підходять до формування режиму по-різному, але я обрав саме таку методику.
До речі, варто відзначити про те, що не існує однієї загальної системи підготовки чемпіонів, оскільки кожна людина – індивідуальна. Одним потрібно більше часу на відновлення, а іншим – менше. Необхідно відчувати вихованців. А особливо добре, коли тренер сам бореться зі спортсменом. Це навіть ефективніше, ніж просто спостерігати за ним збоку.
2
Чемпіонат Європи
На чемпіонаті Європи, звісно, я очікував максимального результату. Але в спорті, а особливо у боротьбі, не можна загадувати наперед. Завжди є ймовірність того, що спортсмен може вилетіти з турніру одразу після першої сутички.

У нас не було легких поєдинків. Кожний бій був дуже напруженим. Вигравали або за рішенням суддів, або за перевагою, або за результатами балів. Хоч Роман Непота й посів друге місце в цьому році, але я вважаю, що у боротьбі він продемонстрував себе краще, ніж Ярослав Блажко. Я пояснював їм, що Ярослав став першим, але до кінця не допрацьовував, а тому я залишився незадоволеним його виступом.
Він міг продемонструвати себе набагато краще. Саме тому особливої радості від його перемоги не відчув. Навпаки, побачив, над чим ще потрібно працювати і під час нагородження вже думав над тим, як йому виправляти свої помилки, щоб він їх не допустив на чемпіонаті світу. Ось якщо цей турнір виграємо, тоді я, можливо, зрадію.

Я завжди досить критично підходжу до оцінювання вихованців. Мабуть, і добре що так, тому що коли радієш, розслабляєшся, а це ні до чого хорошого не приводить. У їх боротьбі я бачу лише негативні сторони. Для мене вони завжди погано виступають. Не буває добре, завжди можна краще. Але хлопцям заважав психологічний аспект.
Вони боялися ризикувати, оскільки на них було покладено велику відповідальність. У зв'язку з цим Ярослав і Роман не змогли відкритися повністю. Але це лише другий в їх кар'єрі чемпіонат Європи. Втретє та вчетверте їм буде значно простіше. Треба ще трохи досвіду здобути. Але в плані фізичної та технічної підготовки вони були найкращими серед усіх. Це факт.

До речі, чемпіонат Європи в Португалії входить у трійку найбільших чемпіонатів світу з джиу-джитсу й має статус відкритого. У зв'язку з цим на ньому виступали не тільки європейці, а й бразильці та американці. У Ярослава серед суперників був хлопець із Техасу, але його вдалося перемогти, причому навіть достроково. У Романа були суперниками хлопці з Америки та Канади.
Але найсильнішими конкурентами все-таки потрібно вважати бразильців, тому що у них потяг до джиу-джитсу закладений на генетичному рівні. До речі, більше року тому я і сам тренувався в Бразилії. Очікував відкрити для себе щось незвичне, а в результаті ще раз упевнився в тому, що бразильців можна перемогти. Єдине, відзначив для себе дуже серйозну волю до перемоги, яка їм притаманна. У Бразилії у багатьох хлопців дуже проста мотивація: вони хочуть їсти в прямому сенсі цього слова. Більшості, щоб заробити собі на життя, потрібно або йти в банду, або займатися футболом чи джиу-джитсу. Коли людина хоче їсти, вона здатна на багато. Голод змушує людину робити неймовірні речі. І ось вони приходять в зал, одягають протерте до дірок кімоно й роблять все можливе, щоб їх помітили спонсори й відправили за кордон. Це їх єдиний шанс, але багато хто досягає поставленої мети.
3
Підготовка до чемпіонату світу
У світі бразильського джиу-джитсу є дві конкуруючі між собою федерації – арабська UAEJJF та бразильська IBJJF. Перша версія – достатньо популярна серед спортсменів через високий організаційний рівень. Кошти в чемпіонат світу за цією версією вкладають шейхи, у зв'язку з чим на час проведення чемпіонату Абу-Дабі перетворюється в столицю джиу-джитсу.

Друга версія – традиційна, бразильска. Засновниками якой вважається родина Грейсі. З 1996 року чемпіонат світу за версією IBJJF проходить у Лос-Анджелесі. Незважаючи на хороші фінансові призи в Абу-Дабі, американський чемпіонат вважається більш престижним завдяки своїй високій репутації.
Арабська версія проходить наприкінці квітня, а бразильська – наприкінці травня. Бажано демонструвати свій рівень в обох чемпіонатах. Але потрібно відзначити, що в обох версіях беруть участь серйозні та конкурентоспроможні спортсмени.

У минулому році в Абу-Дабі їздив Ярослав Блажко. Він провів там чотири зустрічі: три виграв, а в четвертій поступився за однією перевагою супернику, який в результаті став срібним призером. Незважаючи на це, вважаю, що він виступив гідно, хоч і без медалей. Ми зробили висновки і думаємо, що в цьому році все буде по-іншому.
4
Мотивація спортсменів
Хочеться відзначити приємний факт, який полягає в тому, що медаль на чемпіонаті Європи – це не просто шматок металу, який задовольняє самолюбство спортсмена й тренера, а дуже серйозний внесок у престиж країни. Справа в тому, що коли Ярослав виграв свою вагу на змаганнях у Португалії, бразильці та американці підходили до нас й запитували, звідки ми приїхали. Я відповідав, що з України. Усі дивувалися. Коли я ще в Бразилії тренувався, багато хто думав, що Україна – це область, яка знаходиться на території Росії. Саме тому важливо показувати людям, що в нашій країні є таланти.

На жаль, ми знаємо, що багато талановитих спортсменів з усіх видів спорту виїжджають за кордон і там шукають кращого життя. Ми зараз працюємо над реалізацією досить серйозного проекту – будівництвом двоповерхового спортзалу. В ідеалі хочу облаштувати там кімнати для проживання.

Завдяки цьому до нас зможуть приїжджати хлопці з-за кордону й тренуватися. У нас все для цього є. Єдине, що залишилося – отримати землю.

Спортсмен має знати, заради чого він працює. Важко змотивувати людину, якщо вона не розуміє, із якою метою витрачає свої сили. Можна відправляти її на курорти, але після відпочинку в неї все одно не буде бажання тренуватися. Своєю чергою Ярослав і Роман не хочуть просто працювати з восьмої ранку до шостої вечора. У них за останній рік було шість закордонних поїздок. Не кожний 20-річний хлопець виїжджав кудись далі Києва на відміну від них. Як мінімум, одна з найперших мотивацій для них – це можливість розширювати свій світогляд і знайомитися з новими людьми. Друга мотивація – у них є бажання реалізуватися. Вони мають мету стати найкращими у джиу-джитсу в цьому світі.
5
Особливості тренерської роботи
Для тренера важливою є не фізична перевага, а моральна. Спортсмени мають бути в тобі впевненими. І мої хлопці знають, що я можу вирішити будь-яку їх проблему. Окрім цього, у роботі будь-якого тренера важливим є аналітичний склад мислення. Якщо він не аналізує помилки своїх вихованців, йому гріш ціна.
А ще справжньому тренеру потрібно забути про своє особисте життя. Ні в якому разі не можна розділяти вихованців і сім'ю. Вони мають бути на однаковому рівні. Багато хто може говорити: «Так, це моя сім'я». Але чи дійсно ти віддаси їм все до останнього? Відповісти на це питання має кожен сам собі максимально чесно.

Made on
Tilda